Бензинові хмарини,
Чорні шоломи,
Поверхні,
Як поверхня
Непоголеного
Шматка
Металевого
Кіборга
Гра така
Є:
"Закопуй
Кістки,
Доки
Копи не прийшли"
І ось –
Хто перший
У ній
Вигнанець,
Той
І –
Смертник
Безголовий
2
Солдат
Під парасолею
Пострілів
Кидає
Голосом,
Наче заржавілою
Пружиною
"Мітлан Кабун
Іде!
Мітлан Кабун
Іде!
Дайте рушницю!"
І ось, коли
Мітлан Кабун
Відкриває
Скриньку:
Смерть
танцює
із
черепами
живих
коли ж Мітлан Кабун
розпочинає
жвавий біг –
дірявить покрівлі,
горить
земля Усіх-Усіх
Земля Усіх-Усіх –
Це місце
Куди не прийде
Навіть собака з Ями Федератів.
Земля Усіх-Усіх –
Це місце прокляте,
Й заклала сіль у кожний камінь
Королева проклятих
Тут навіть двері
Не відчиняться,
Перед відкритим
Листом птаха Сімох Дегенератів
Ковбої, бліді від диких бісових скачок,
П’ють зелень, впереміш з курявою
Дохлого Заходу,
Сигаретний дим відганяє листонош
Запахом пропалених нутрощів.
Дощ
Плюється сухим
Кашлем
Й болем надгортанного мерця
Мітлан Кабун прийшов
За творцем.
Усім це відомо.
Мітлан Кабун
Розплющує очі –
й дикий гавкіт старих вивісок
приглушує вуха
солдат все стріляє,
та рушниця порожня,
мов цокіт річкової
амнезії,
мов шепіт листя пустодерев
Могила-сірий дім-будинок
м’ятих вітрів
Священник заледве стоїть на ногах,
Велетенська ніч
висуває судовий позов
супроти громади;
Церковні дзвони
Відпускають
Дивні хори
М-і-т-л ан...
К-а-б-у-н..
Лякаються діти,
Йдучи
До старого зруйнованого диспансеру
М-іі-т-л-а-н К а- б -у- н..
верещить
Старий бридкий п’яничка.
Усе порожніє,
Наче дикість зими,
Котрої тут не буває,
Хлопець, із попільничкою між зубами,
Стискає в руках долоню одинокості
Гра така є:
"Копай могилу глибоку,
Глибшу від озера біля домівки м’ясорубів"
І ось,
Хто перший
У ній
Вигнанець –
Той
І –
Смертник
Безголовий
Атомб!..
Атомб!..
Бара..
Шикшуа..,
Здихаючи
Сопе
Крізь губний простір
Творець,
Міцна рука Мітлана Кабуна
Його відпускає,
Як відпускають рибу,
Котру прокололи важкими гачками.
Кров сходить
Тілом невимушено,
й блідолице лице,
мов у індіанця, посміхається
крізь жовто-червиві зуби.
Атомб!..
Атомб!..
Бара..
Шикшуа..
Затягує Мітлан Кабун,
регочучи
й зірки,
мов легке
песо
падають,
зникаючи
за темінню
ночі.
ID:
486980
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 20.03.2014 13:14:15
© дата внесення змiн: 14.04.2014 20:49:34
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
