Зупинитись у чистому
Від перманенту
Небі –
Не значить
Втопити
Листівки
Написані собі
За крихтою
Гордості
Ховається
Гнів,
І дощечка
З улюбленим
Текстом
Зіб’є
Місто
Наглухо
Від покупців
Та відвідувачів
За спокій
Перевалює
Лінія
Горизонту
І чорніє
В очах,
Наче
В річці,
У котрій
вся
вивтікала
Риба
проспівала
й здохла
розпочну
бігти
дистанцію –
і по дорозі,
відлунням
власного
животіння,
зачепившись
за зірку,
упаду
врешті
звільнившись,
адже
ви усі
мені так
остогидли.
