Море войовничої люті й наснаги,
Море, у якому усі риби перетворюються
на безмежну кількість уже пройденого шляху
Уся кров, усі вбивства трансформуються у
комусь незбагненний танець мсти,
чорні крики й вигуки про допомогу
цих маленьких покидьків,
що зажадали бути богами нашого дощу
будуть забиті зброєю вічної пожежі
у бетонні конструктиви власних дітей,
на їхні скелети посядуть стерв’ятники,
і ті місця стануть місцями вічної грози.
Ні,
аж ніяк,
небо трощитиме від люті.
Їхні скелети стануть дороговказами до пекла.
Черокі! Ми виборюємо собі те, що забрали у вас!
Ми виборюємо ті силуети тепла, які більше не постануть
перед вами,
Черокі! Ваша «Дорога сліз».
І у нас, на жаль, теж з’явилась
своя.
