Модус
Правдивості,
Море
Безкрайності,
Кров
На чорних
Підшивках
Колін
Модус
Правдивості,
Море
Безкрайності,
Кров
На чорних
Підшивках
Колін
Модус
Правдивості,
Море
Безкрайності,
Кров
На чорних
Підшивках
Колін
Обирати
Постамент
Насолоди
У вигляді
Черепашиної
Голови
Виглядати,
Наче
Першокурсник
Інституту
Імені
Птаха,
Що падає
Та регоче
Складатись
У настінні
Ножі
Клопітливості
Вгамованого
Руху,
У безвість
Розірваних
Рік.
A priori,
Я вже
Був
У камері
Депривації,
Жодного
Сну
Я не побачив.
Лише
Згустки
Фарб
Накладались
У ефірний
Вітер
Вовчого
Небуття
A posteriori.
Мова місяця
Розтанула
На обличчі
Рози вітрів,
Перетворившись
На мову
Личинок,
Здобувши
Водорозділ
Могили
Синонімії
Створивши
Дотик
Легкого
Вітання,
Душі
Ув’язненого
Духу
Завербували
Думку,
У злоякісну
Пухлину
Паперового вірша
Всесвіт – це
Ключ
До матеріаліазії
Вашої кефірної оболонки.
Всесвіт – це профанація
Парадагми
Падаксальності
Чорноокого пиття
Биті кишені жовторотого
Скла –
Це теж одна з вищих форм
Всесвіту,
Це теж одна з вищих
Форм всесвітнього маніпулятивного
Дискурсу
Рішучість у рушницях
Одухотворення,
А що таке одухотворення?
Це всесвіт,
Котрий
Навіть жодним
Небом,
Не вміщається
У серці
Їбанутого
Священика
Всесвітні дні.
Дні радості.
Це дні
Всепроникаючої любові.
Навіть світлом підсмаженим
Не запахне,
Коли тінь
Твоя нагадуватиме
Стовбур
Обурення
Пам’ять злостива
Не зачепиться
Мордою за гак
Карамельного
Велосипеда,
От тоді ти спізнаєш,
Що таке станція Забуття.
От тоді ти спіткаєш
Падіння власне
У незмогу
Прокидання.
Адже,
Так тільки,
Розпочинає
Смерть
Патетику
Своїм
Пташиним
Ораторським
Язиком.
Адже, тільки так, всесвіт
Згортається
Перед твоїм внутрішнім
Іскристим зором
