зустрів незнайому золотоволоску.
котру любить ввесь мій двір.
таку маленьку,веснянкувату і руденьку,
котра любила ,мабуть ,сильно.
а йому було те пофіг.
бо то було не стильно.
треба сильно впасти в пути.
щоб із нею бути.
думав так раніше.
але все пройшло і все змінилось.
крутий той хлопець.
за яким всі упадали.
пропив і прокурив
свою усмішку веселу, якою чарував він всіх.
і ніхто не хотів вже з ним бути.
лиш та незнайомка_ золотоволоска.
котра любила його досі.
все так палко як тоді.
подала йому руку.
подарувала усмішку
і як тоді просто пішла собі)
він лише дивився як зникають її сліди.
на мокрому асфальті,від його крові
