Пам’ятати твоє обличчя
Не дивлячись
На своє,
Розбивши всі дзеркала
Зійти кров’ю
З’їджених
Пам’ятати твоє обличчя,
Вкривши своє
Осіннім листям
З різноманітності
Собачих символів
Вірністю
покривати
Усі дороги,
У тому числі,
Й нічні
Сходити
Ніжністю,
А потім прозорістю
Конати
Небом
Чи птахом густим,
Як морок,
Що ніколи
Не знайде
Свого дому
Волати
Й стугоніти
Панцирі
Скидаючи,
танцем
віднаходити
запахи
моря,
у заході
сонця
пурпурнофіолетовому
загубиться
тіло,
а
навіть
й серцевий камінь.
