Знаєш, дитинко, ці тоненькі зап’ястя
Давно вже із розуму зводять її.
Ту, котра ловить хвилиночки щастя,
Коли поруч тебе. А ти їй: «Мовчи!»
Знаєш, дитинко, ці тендітні ключиці
Давно її погляд забрали в полон.
Вона тебе любить. Та великі очиці
Постійно відводить у книжки Голон.
Знаєш, дитинко, ці біленькі долоні
Доторкнутись давно вже благають її.
І вона з задоволенням скине корону
І слідом за тобою згорить у вогні.
Знаєш, дитинко, ти весь їй потрібен…
Давно уже мріє про близькість душі.
Проте вона знає. Й чекає загибель.
Бо на близькість тілесну очікуєш ти. (06.09.2013)
