Така зима окрадено-тривожна
І чорно-біла із кінця в кінець,
Неначе репресований художник,
Що має лиш папір і олівець.
І риби сплять, і коники, і змії.
Холодний вітер листячко пасе.
Я пожалію…
Я ще пожалію…
Я ще колись відмучуся за все.
А що я мала?
Кілька крапель літа
І вогнища ліщинового жар.
Болиш мені?
Тобі і слід боліти,
Щоб не вмирала ще моя душа.
Ще ж так не скоро знову стане тепло.
Це б не брехати хоч сама собі.
Та в котрий раз я думаю про тебе,
Як про єдине світло у судьбі!
Не порожньо, не страшно, і не гірко,
Хоч, може, й час виходити із гри.
Летиш мені, немов із неба зірка.
Ще сяєш.
Ще іскришся.
Ще гориш.
