Цього літа я не міг напитись
водою сповна,
Я Втрачав
Кілометри
Снів,
Що
Мали
Бути
Початком
Хорошим
Ознаменування
Того,
Що
Відсирілий
землеосіріс
зник
і простив,
що
відсірілий
землеосіріс
зник
і втопив
усі
лаштунки
жовтих
кам’яних
гробниць.
Скільки
не лізло
в горло
кинджалів
Сонцеїдів
Посеред тиші
Накресленої,
Як
Маленький
Розплесканий
На
Асфальті
Звір
Я насолоджувався
Кожним
Заходом,
Кожним
Сходом
І сходженням
Твого
Голосу,
Забуваючи
Все
Найкраще,
Що
Було
В мені
Забуваючи,
Що
Холови
Покидають
Затишні
Місця
Темряви
Своїх
Голів
Якщо
Все
Повернеться.
Я стану
Годинником,
Компасом
Для
Заплетеного
У ручні
Над’містя
Волосся,
В
Якому
Можна
Спалювати
Всі
Пустоти
Цього
Нікчемного
Буття,
В якому
Можна
Знаходити
Серця
Кислотних
Птахів,
Що
Відтравмовують
Свої
Кров’яні
Кровостікаючі
Пісні
Постачань
На
Південь
Узбережжя,
На
Схід
Ніагари,
На Захід
Опівпівнічних
Самозаховань
Старих
Непотрібних
Істот
Вічного
Сяючого
Безмежжя
Вічного
Самозабуваючого
Розбивання
Хрусткіт
Колінних
Тіней
Хрускіт
Дверей,
Що
Зламали
Хребти
Забуттями
Побачились
На бивнях
Давно
Зотлілих
Камерунських
Слонів.
Побачились
І зникли.
Цілунками
Затяжного
Просоння.
![Immortal: цього літа [хрускіт колінних тіней] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
