Дев’ять з дев’яти самогубців зґвалтують твою свідомість
своїми тілами – понівеченими, як будні шахтарів, що добувають
кров землі
що ти побачиш в захололих дзеркальцях, окрім
старих будівель твоїх спітнілих рук,
змітаючи з картин усіх птахів своїм рукавом
перекриєш фалангами
фланги
дихань
усіх
іграшкових
вовків
можливо покрити дахи не важко, важче, напевно, втримати
вагу, щоб потрапити до тих святих угодників,
що вдовольнятимуть тебе словом
та, що залишиться від стебла, коли його прирівняти ножами
паперових черевик,
що, якщо його зачинити у темряві,
не обрати цього стебла з поміж усіх
що залишиться, коли не загасити вогонь і не намагатись
обрати з цих дев’яти самогубців, людину,
котра змушена буде жити, бо це було записано в книзі
майбутнього,
бо так було сказано
чоловіком
із синьою шкірою
що тоді буде: куди тектиме уся електика цьогочасся,
куди направлятимуть дула дробовиків,
в разі твоєї спроби втекти з цього вічного капкану
для тіла, скисаючого в давно кислому молоці
адже знаєш,
морок морочити голову у пляшці
краще скупати мерця у водяних прірвах
краще заковтувати-заковтувати неповітря кисневої маски,
аніж тікати, намагаючись врятуватись,
то, що ти побачиш у цих дзеркальцях,
я не зрозумію,
адже я давно пробіг дистанцію,
яка ще й досі не закінчилась.
ID:
436444
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 10.07.2013 16:36:47
© дата внесення змiн: 10.07.2013 18:28:43
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
