Янголи глумляться
Над моїми словами
Я кидаю
Вибухівку
у
Знецінене
горло
Земного
Світу
Зуби летять
Наче
Від старого
Човна.
Одна
Гора
Не стане
Іншою.
Чи
Віриш
Ти
Подорожуючий
У чарівну силу
Саторі?
Моїми
Віками
Просихають
Вікна
В
Яких
Час
Зазнав
Краху
Ґарротери
Стоптують
Лікарні
В пошуках
Моїх
Двійників
Залізні ланцюги
Збещені
Кров’ю
Старих жертв
Я не віддам
Своєї
Душі
Я не віддам
Нічого
Що
Вміщувалось
Рокоруками
Розписи
Руни
Розтрачання
Втрачання
Розливи
Змиви
Зсуви
Пережиття
Перевмирання
Надходження
Сходження
непотрібні знання
Зізнавання.
Забиті
Вбиті
Пограбовані
Зникнуть.
Зникне
В тобі
Світ
біжи
Не віддай
Душі.
Не стримуй
Люті.
Ґарротери
Женуться
Скелетами
Лондонських
Братів
Ґарротери
Не знайдуть
Мене
Бо я тінню
Закрався
В їх
Груди
Бо ставши
Одним
Із них
постійно
Грабую
Сумніви
Моїх
Божих
Двійників
І ті
Святі
Які
Просили
У бога
Щоб
Я народився
Будуть
Знищені
Ланцюгами
Що
Роблять
Тіло
Гнилим
Що
Дають
Безсмертним
можливість
Стати
Зів’явлою
Коричневогоризонтальною
Квіткою
страждань
Рептилії
застогнуть
В берегових
Спусканнях
Ночі
І здохне
Вітер
Залишаючи
Срібнозоржавілу
Слину
Ти спитаєш
Мене
Чи
Я
Доберусь
Скелетами
Лондонських
Вбивць
До
Бога
Так
Спочатку
я сам повільну
помру
в
муках
одноокої
ґарроти
а потім
так
само повільно
зникнуть
хвилі
дихання
бога.
