за палубу мрії
недовершені
без голови,
зголоднілі
пси
ший
безпросвітних,
я не бачу
ні зірок
ні тла,
де
б закінчувались
усі
ці
роздряпані
рани
днів
з землі
піднімається
вогкість
і стигне
в горлі
льодяником
коричневим
у піаніно
застрягли
південні
півні,
залишившись там
стежкою
до чиєгось
серцевого
шляху
кричи
що є сили,
на годинник
намотуй
свої
світлові
роки,
в яких
ти втратив
відчуття
до безмежжя
в яких ти втратив
любов
до приреченості,
це засилля
безпорадності
і в якорях
повік
калюжі
й дерева,
що так схожі на чиїсь
насаджені хвої
просто згадай:
океани починаються
з малого,
а смерть -
з безкорисливості
