«Щоб не впасти, потрібно горіти
щоб не горіти, потрібно впасти» -
так сказав мені сказав старий
чоловік від сили якого,
зірки змінювали свою сторонність,
і зникали, покидаючи вільні
орбіти
Я прямував десь далеко,
напічканий страхом
та
іншими видозмінами
непросвітленої смерті
моє серце стоптувало
сотні психічних степів,
повітря розчинялось
у всесвіті духу,
я відчував лише змінну тепла,
я відчував лише змінну холодного руху
я відмовляв собі, що стану
скелею,
до якої прив’язуватимуть
вбивць, грабіжників, одним
словом святих,
мучеників,
всередині котрих мешкає
характерне вірування далекого
народження,
у іншому випадку,
іншому минулому,
невеликою людиною,
хочу бути
невеликою людиною.
Але ж я скеля -
я мушу перенести страждання
їхні
на своє тіло,
я мушу перенести страждання їхні
на свою душу
І їхні тіла палитимуть,
і від них відлітатиме шкіра,
і вони кричатимуть,
не вказуючи
на вищість своєї смерті,
проте
вони ті, хто першими дістались
зіниць зірок,
вони ті, хто першими доторкнулись
серця всесвіту,
вони ті, хто зазнали просвітлення,
ті хто справді вдихнули в себе справжнє
повітря,
для них смерть стане спокоєм,
для них смерть не стане зітханням
для них смерть стане
безруким космосом сновидінь
захованим у нескінченність вогнів
прибережної смуги
велике світло,
яскраве світло,
велике світло,
яскраве світло,
коли з’являться цілунки
стомленого ранку,
я ковтатиму сірники,
Відганяючи заблукалих птахів
душі
нагору
до вітру,
до безмежності,
я вибухну
великим світлом,
яскравим світлом,
я вибухну
великим світлом
яскравим світлом
я вибухну великим
світлом
яскравим світлом.
ID:
428433
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 31.05.2013 00:50:40
© дата внесення змiн: 29.05.2014 18:25:27
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
