У Миколи в хаті є все, що заманеться,
Ну, а жінка губи дує, геть не усміхнеться.
Вже забула, як в батьків вона бідувала,
Як та баба, у тій казці, ненаситна стала.
Золоті прикраси має, ще й шуба багата,
На два поверхи стоїть, немов палац, хата.
Діти – це лиш клопіт, зіпсує фігуру,
Вже сусіди двір минають через ту натуру.
Що тут скажеш за свекрів, це одна лиш драма,
Догодити їй не може її рідна мама.
Терпів довго чоловік та терпець увірвався,
Взяв в валізу необхідне з дому геть подався.
Ті розкоші десь поділись, не довго панувала,
До батьків та до свекрів дорогу втоптала.
Працювати не хотіла, що тут говорити,
Треба якось научитись на цім світі жити.
Повернула чоловіка в очі заглядає,
Про кохання йому шепче, щиро обнімає.
Чи на довго та наука, отаке питання,
Чи не згубить ота розкіш палкого кохання?
http://antonina.in.ua/index.php/gumoreski/54-nenasitna-druzhina.html
