Проймає смутком, п’ю осінню ніч,
А серце все стугонить, болить
І згадується остання зустріч
Та кохання, неповторна мить:
Збігав ночі час, стікав віск зі свіч,
Хотілося потік їх спинить,
Побути з почуттями віч-на-віч,
Любов навіки та й полонить...
Ти так ніжно торкався моїх пліч,
Вуст, персів ...Що було не спинить
Вогню, від поцілунків навсебіч...
І пронизував пристрасті ритм...
Свічки горіли роками щоніч,
Пливло кохання у лабіринт...
Розлука сміялась із протиріч,
Виймала з почуттів кожний гвинт.
Я п’ю самоту з осінніх облич,
Виринають зорі з потойбіч,
Поклич мене, мій коханий, поклич,
Любов’ю звелич мене і ніч.
А якщо любов зникла, то п’єш самоту бо ніхто не наливає ту любов 
