«щось давно уже
ти не співав,
мій пташе….»
(Валя Савелюк)
А чи можна пишатися власним, важким довголіттям?
Під цвітінням бузку, як і завше, у нашім дворі
Спочиває сивенький дідусь, усміхаючись дітям,
І радіє своїй дев’яностій весняній порі.
Хоча цвіту квітневого бачив старенький немало,
Зморшкувате чоло все ще в подиві ходу весни.
Сірі очі горять! – хоч від старості трохи запали,
А від мудрості стали як срібно коштовні вони.
В тих запалих очах ностальгія така сумовита,
Тільки маски неспокою він на обличчя не вдів.
«Я, нажаль, не зустріну свого дев’яностого літа…
Та, на щастя, умру під буяння травневих садів.»
13.05.2012 р.
Володю,Твоя Велика Любов(до світу,до людей,до життя)захоплює.Ні!Я не повірю, що Твої вірші просто слова(слова самі по собі пусті)...В Твоїх римах тонни справжнісінької Любові!
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Браво!!! Дуже вдало поєднали ліричну гіркоту і позитив почуттів, які вище за просте життя!..А прикметники, звичайно, загальні, знайомі зі знайомими словосполученнями. Та вірш вийшов цільним і чуттєвим!!!
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячний за хороший аналіз, пане Євгене. Вірш вийшов у мене абсолютно випадково, мабуть, звідси і його простота. Жму Вашу руку!
Вміння дивуватися світові, здійснюватися новими відкриттями навколо себе і в собі - ДАР життєвої наснаги і вміння проживати кожну мить сповна...
Душевнотепло
в очах, яким 90 років, по інакшому й не буває 
