Намилуватись би, Господи,
Білим цвітом вишневих садів,
Насолодитись би досита
Смаком зрілих,налитих плодів
Під вишнею перед вечірньою,
Коли лист осінній, немов
Промінь летить уповільнено
В долоні, щоб вірив я знов
Сину Божому, обіцявшому
Неймовірну колись благодать!
Що ж мені із душею заклякшою
Зостається чого ще чекать,
Коли все викликає оскомину,
А душа така, - хоч розіпни!?
І не діждешся правди ніколи,
Не здобута яка з давнини.
Та мов ягоду, тайну розкушую,
Знов сприйнявши на віру слова,
Наче вени розпорюю, згустками
Бризкає ягода на рукава.
І коли вже багряна кісточка
З закривавлених вуст упаде,
Відкриється, - буде точнісінько,
Що замислено наперед.
