Відлітають птахи, відлітають,
А жоржини відважно цвітуть,
Квіти осені щастя не мають,
Дні холодні їх скоро знесуть.
А ми дивимось в синє те небо,
В очі тихо нам світить краса,
І штовхаємо знову від себе
Щастя своє в чужі небеса.
Зупинитись, чи знову тікати,
Я від себе, від тебе біжу,
Як цю прірву з собою здолати,
Не спинити цей плин вітражу.
Фарби зміняться скоро на білі
Серед них застигає чоло,
Наша старість пливе в об’єктиві,
Наче вирок сумління мого.
Тільки осінь сміється в обличчя,
Тільки вітер збиває все з ніг,
І ця втеча для осені звична,
Наздогнати мене ти не зміг.
11.09.2025
