„Ти чому заплакана, любове?”
.....
Розірвавши снів важких серпанок,
вітер тріпотів, неначе птаха.
Німо у вікні
завмер світанок.
„Ти моя зоря, моє кохання!”
.....
У стіну холодну б’ється відчай.
Ще одна минула ніч чекання,
ще одна згоріла
в серці свíча...
„Підожди, я скоро повернуся!”
.....
Вирієм осіннім плаче небо.
Вибухом вулкану, землетрусом
знищити б любов
напевно, треба?!...
Цим птахам, що вже летять на південь,
як завзято клявся він весною?!
Обіцяв - ніколи не забуде
хвилю, що звела
його з тобою?!
Почуття розвіяні вітрами...
Доторкнувся дощ душі озерця...
Надзвичайна, та банальна драма –
він пішов.
А осінь вкрила серце...
2009
Гарний вірш. 
