Ти мене не впізнав під гримом,
Що наклало життя невчасно.
Надто сильно дверима гримнув,
Надто швидко все стало «ясно».
Я залишилась там, в кімнаті.
День прийдешній - новин нема.
Вже під воду пішло латаття -
Перший знак, що ось-ось зима.
Я залишилась на розпутті.
Наче й воля та раптом – клітка!
Ти під гримом не вгледів суті.
Не згадаєш вже хто я й звідки.
Депресивно якось навколо,
Безпричинно… хіба що осінь.
Я й тебе ж бо не знала толком,
То чому ж пам’ятаю й досі?
Гарно!
Я залишилась там, в кімнаті.
День прийдешній - новин нема.
Вже під воду пішло латаття -
Перший знак, що ось-ось зима.
Ця строфа виривається з ритміки інших.... а як використати повну форму "немає" а риму тоді до зими додати "є".... Буде і складена рима, і ритміка рівна?
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно написано... Але ж за цим віршом муки і страдання... В клітці бути погано навіть думками... Є ж такі мужчини які хочуть приручити...Тільки небіжи...Бо все життя прийдеться бігати... А вірш класний... зболений правда та добре що ми свій біль вкладаємо в поезію...