До тебе так далеко, як до неба…
Як вирок – відчай, сплетений з вогнем.
Із серця проростають дикі стебла
І ввись кричать не здоланим жалем.
Ти – наче море снів моїх туманних,
Безмежний плин сполоханих думок.
Ти – моя воля і мої кайдани…
Моє спасіння і у прірву крок….
До тебе не торкнутися рукою…
Ти безтілесний, ти прозора тінь…
Тебе нема, та ти завжди зі мною,
Герой моїх недоспаних видінь.
Я вигадала образ твій із тиші,
Намалювала на стіні вітрів,
Ти – вигадка моя, солодка… грішна…
Душі моєї лебединий спів.
Вона вмирає, шепче все тихіше,
Щоб ти з`явився з літньої грози,
Я серце під дощем тобі залишу,
Віддам навіки – тільки попроси…
Дуже і дуже сильно.Особливо сподобались слова "Ти – моя воля і мої кайдани…
Моє спасіння і у прірву крок…."
За цими словами стоять дуже сильні почуття.Геніально.
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Намріяний лицар обов"язково оживе і зійде зі стіни вітрів 
