Ще запах тіла твого у мене на долонях.
І світ такий як завжди, бо що йому до нас.
Примчить світанок тихо на білогривих конях,
Щоб знову зазирнути у сни чужі з терас.
Ще запах тіла твого… ще фраз відлуння тисне.
І сповідь та надмірна, вона ж іще жива!
І те, як ніж лукаво в твоїх долонях блиснув.
І те, як збагряніла від слів гірких трава.
Ще запах тіла твого… ще мрії опівнічні.
Ще так багато в тиші несходжених доріг.
Мій замок з кришталю, дарований навічно,
Розвіяв на вітрах роздер… і не зберіг.
http://play.ukr.net/videos/show/key/8d5e39ccab13c56b9f04877a1aa24dd1/
Примчить світанок тихо на білогривих конях,
Щоб знову зазирнути у сни чужі з терас.
Ідеально!!!! Так тримати! Вірш наповнений чудовими образами, явища персоналізовано. Супер!!! Додаю в обране
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що завітали!
То не вірш, а швидше - крик душі 
