Знов: листопадне «молоко» туману,-
Собою навкруги, - все затягло,
У світанкову водяну оману, -
Вологу «ковдру», - хмару невблаганну, -
На землю, замість неба, – принесло.
«Молочною» густою пеленою,
У білий морок – світ весь обгорнув,
В туманну далечінь перед собою,
Своєю - непроглядною «стіною»,
Від ока – все навколишнє – замкнув.
Туманна «пісня» - шепотом лунає,
З вібруючих у просторі краплин, -
Гра чарівна природи – нагадає,
Що – владою своєю визначає:
Яким – подальший буде рух годин.
Магічний, небезпечний, таємничий, -
Туман – все «молоком» своїм «залив»,
Та, як митець, - у справі природничій,
Туманним олівцем, свій - мальовничий,
Пейзаж неперевершений – створив.
