Я люблю ліхтарі і розмови гучні,
небо в хмарах, де мрії згубились.
Я безсоння люблю і пригоди нічні,
дух свободи – щоб зорі імлились.
А от тиші боюсь, бо самотність у ній,
в тій незайманій болісній тиші,
доленосність розбитих дівочих надій
й до кінця не дописані вірші…
В ній – безодня, розлука, густа пустота,
незаповнена кимось буденність.
В тиші – вирва глибока і знов самота.
Самота і якась незавершеність…
Н. Пашутинська