І згадалися росяні лісові стежини,
Як збирали сонячну ми ягоду малину…
Губи твої – дурманили! Запах ягід п’янив.
Я тут уперше закохався, щиро полюбив…
Промайнуло щедре літо, неначе птаха крило.
Осінь мудро запитала, чи приснилось, чи було
Те, що влітку, наче злива, відшуміло відійшло…
Ми розбіглися з тобою, мов розведені мости.
До сих пір я одинокий, давно замужем вже ти…
І коли відчуваю малини запах на губах -
Стрепенуся… Думками лину у ті краї, як птах,
Що вертається додому з холодів в чужих краях…
В. Ф. – 07. 08. 2025
