Вона була сіра - фарфорова зламана лялька.
Її голос тонув... серед сотень і тисяч імен.
Розсипані сльози - насилу затьмарена галька,
Повірити їм - незбагненно піти на рожен...
Вона важко зітхала, мотивом, лише наодинці,
На людях стискала своє неозоре нутро.
І тільки широкі, як Місяць у повні, зіниці,
Кричали про відчай, якого не бачив ніхто,..
Кричали про біль, що його залили́ океани,
Про всі епопеї, що усміхом ки́дали тінь!..
Вона була сіра, на щастя липкої потали,
Вона була інша, мов скошена водами рінь.
21.08.2025
Гарно 
