Я мистецтво. Я справжнє мистецтво.
Я надих, я болюча поезія
Ти так п’янко мене досліджував
Що втратив свою кінезію
Я сон Далі, я арфа в умілих руках
Ти так солодко грав
Що ноти розтікались по квітах
Ти так міцно стискав!
Я муза, я мавка, я народилась у водах
У траві, у космічному пилі
Ти так тонко вплітався у творах
Що я вже повірила твоїй силі
Я квітла, Боже ж, як пахла!
Тіло налилось грішним теплом
Ти рай шукав, я пекло знайшла
Й з тобою ділилась священним вином
І що ж це? Банальний грім?
І усі вже розбиті карети?
Ти так збрехав, що будував дім
А сам не знав свої ж оперети
Ти так міцно стояв на ногах
Правда в багнюці, на яку сліпо плював
Ти так хотів вірити у свою чоловічність
Що втратив й сам глузд споконвічний
На диво прадавня історія дика
Вполював, наївся, а далі у путь?
Як же ж з мисливцем я хотіла
Мистецтвом йому буть?
Він же мисливець, він не вміє читати
Рядки, що карбовані пряжами долі
Він ж чоловік, а ти хтіла літати
Із тим, хто все ще збирає із долу
Я ж мистецтво, на яке ти вміло хитатимеш голову
Справлятимеш враження обізнаного поцінювача
А сам не знатимеш хто ти, як же позбутись холоду
Й брехатимеш найперше собі, у морі блюзнірства
Ой, не кричи, не гримай так гостро
Правда тверда, та й любов лиш омана
Тільки більше ніколи не плутай мистецтво
Із похибкою втрати сенсуального життя
