серця тавровані обітницями муз
ніч ця, у котру вгрузли, як у вічність
ця споконвічна награна трагічність
зворотній відлік залпом аркебуз
вінчає котрий ритуал кінця_
<
туманна бляклість погляду мерця
навіяна самоомана тиші
по сходах цих слизьких хто піде нижче
чиїх безсонь провітрене горище
осліпить світанкова свіжа рана_
<
дошкульний шелест_ срібний шум екранів
байдужий жест_ так хрестяться святі
в гранітному своєму укритті
тримаючи горизонтальний стрій
безсилі викривити впертий хід подій
