Це завжди ховалося під стріху
У забутому гіллястому обійсті,
Голосило сірооким сміхом
В день у тіні довгі і плямисті,
Під горіхом, де півні дзьобали
Хліб з долівки кам’яного дуба,
Де собаки голубам брехали
Правду, що завжди стояла руба -
Злий сусіда тут за перелазом,
Був завжди невчасним на світанку,
Дратував американським джазом,
Заглядав із досвітку у склянку,
Подавав незрозумілі знаки
Подорожнім впертим і м’язистим,
Що допіру дерлись крізь гілляки
Шляхом перших справжніх ліцеїстів…
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=Kx2AYFvwxKY