Суховій цей нестерпний, він схожий на стіни Пальміри,
Де пташки серпокрилі пробили в камінні дірки
Вище рівня піску, там де Авва живе у зневірі,
Тане сіль на колонах, біліють на схилах кістки.
Мармур в залишках стін, скорпіони у щілинах змісту,
У серпанку ранковому в довгих слідах на містку
Ніч повільно щезає і місяць у зорях займистих
Губить знов сновидіння свої у породу гірську.
Так і в Будди, як в небі з’являються білі хмарини,
Незворушність на мить покидає холодне лице
І тремтить відображенням серед дрімотної днини
Розігрітим під сонцем марким і отруйним свинцем.
Та під шерехом пальм шлях у Вічність не стане відомим ,
Вісім кращих з архангелів в рай не наблизять ніяк
Там, де Авва ховає від нас у собі підсвідоме
На кордоні з безсмертям в червоний омріяний мак…
