Хустину напнула, що ніч дарувала.
З під неї туманом журбить сивина...
Як рано ця жінка вдовою вже стала!
Вмурована в долю їй чорна стіна…
Забрала коханого люта, проклята
Війна, що отрутою очі встеля.
Душі молодій тепер, мов на розп’ятті,
Вчувається реквієм тихий здаля…
Він ангелом з неба, в могутньому хорі,
тужливу веде, обіймає крильми…
Навічно тепер поселився у зорях
Їй світить яскраво посеред пітьми.
В світанках садами, лісами й полями,
Туманом снує, коли ніч відійде…
Під куполом неба співа з журавлями,
У мить, коли тінь до домівки іде.
І доньку і сина у горі, з любов'ю,
Ти, жінко-лебідко, за двох обійми…
І виплачся, рідна... Тихенько і вволю…
Хоч знаю - не змити сльозами біди.
Л. Таборовець
В рядках вірша, йдуть мурахи по спині,
Яка доля чекає українців?
Майже кожна мати плаче за сином
Дуже боляче сприйняти дійсність.
Сильний твір! Велике дякую, тобі дорогенька Любаша за твоє старання! Патріотично та майстерно!
їхніх плечах лежить непомірна ноша - виховання дітей і відбудова країни!
Пліссс 
