Ти серед тисячі облич,
Мене лиш вибери, й поклич.
Я не злякаюсь злої ночі,
Тобі лиш заглянути в очі.
Щоб там побачить дивний світ,
Немов весняний первоцвіт.
Відчути вранішнії роси,
Та розпустити твої коси.
Ковтнуть солодкі поцілунки,
Як найдорожчі подарунки.
І превелике щастя мати,
Тебе, кохана обіймати.
В. Небайдужий.
Із старого записника. 1991 р.
