Ти зовсім мене не любиш.
Ти знову її голубиш.
Для тебе вона – це трави,
Якими ідеш до слави.
А я хто? Якась билинка,
Яку ти, немов смітинку
Скидаєш із дня за межі,
Бо зайва в твоїй одежі.
Умом я збагнути можу,
Чому в твій палац не входжу.
Та серце мій розум топче,
Живе, як собі захоче –
Кричить, як уранці півні,
Як сонце, горить, опівдні,
Росте, як у печі паски.
Діждеться від тебе ласки?
Чудовий вірш! 
