Життя не вистелене килимом, а повне битим склом,
Куди не йди поранишся, фарбує гострі скельця кров.
А нам любити хочеться від марення нічних заграв,
Стань ближче, хоч на крок, молю, бо хтось вже вкрав
Між нас весну, розмріяну і гарну, схожу на спектакль,
Відкриту для шалених дійств, де все ґрунтується на «так».
Фантастика? Та годі! Скільки ще терпіти біль від ран…
Розлуку скуштувавши прикру, може знову тарарам
Розбурхаємо в серці? Хай самотність йде під три чорти!
Для мене так важливо знати, що жива й здорова ти.
А решта шляху, хоч і вистелена вкотре битим склом,
Не варта відчуття, коли в душі закоханій тепло.
14:06, 10.06.2017 рік.
Зображення: http://do100verno.com