Неважко писати присвяти,
Як знаєш кому і за що.
Коли ж встигло серце зів’яти,
Тоді вже помовчать краще.
Тебе лиш дві миті бачив.
Дві миті – як два віки –
Ввібрали усю, неначе
Вологу заспраглі піски.
І знов я співати ладен,-
Втамовую ненасить.
Спасибі тобі за цю радість,
Спасибі за третю мить.
