Не промінь, а тільки надія на ранок.
Ще ніч не сховала в хлів чорних коней
І світять ліхтарики з вулиць на ганок,
Торкаючись замкнених на ніч дверей.
Вже зорі не надто яскраві на небі
І Місяць готується вахту здати,
Але, ще не ранок, між снами, зі стелі
Павук із реальністю зводить мости…
Не промінь тебе розбудив, а цілунок,
Хоч очі закриті, та ти вже не спиш,
Я чую по подиху, йде вже рахунок
Лишень на секунди…Одна тільки мить…
Ще мить і відкриєш ти заспані очі
Побачивши мій силует в темноті,
І знов на кордоні, не ранку й не ночі,
Відчуєш обійми гарячі й міцні.
Хай ранок квітневий почнеться з кохання
І день буде весь цей продовженням сну,
А стогони, видихи, вдихи, зітхання,
Хай стануть підтвердженням, як я люблю.
Ось промінь нарешті торкнувшись до ліжка.
Мов лебідь в тумані несміло пливе,
Туди, де гладеньку, оголену ніжку
Долоня вже пристрасно гладить…Мине…
Мине це наслання, міраж, нереальність,
Цілунків немає і променів теж,
Це тільки проста чоловіча ментальність
Сягати у мріях закоханих меж.
