Сріблястий дощ б’є краплями по вікнах,
Сумує час… Та вітер знову стих
І від мовчання до гучного крику!..
Зникає дощ й живе у снах моїх…
Скільки життя в прозорій цій краплині!
Скільки великого і стільки ж дрібноти.
Сріблястий дощ змиває бруд на вікнах…
Заповнює безодню самоти…
