Густо-густо розрісся ліс просто перед моїми дверми.
І у найспекотніші літа дні, зберігає він чисту тінь.
З півдня радісний вітер у цей час якраз налітає,
і шугає усюди, і відкриває мій воріт.
Я ніде не буваю, - вийду так, полежати без діла.
Або сяду спокійно і за цинь візьмуся а чи за книгу.
Овочів у городі удосталь у мене всяких,
та і старого хліба залишаються ще запаси.
Всі турботи про себе обмежені адже межею,
ну а більше ніж треба я в житті й не бажав ніколи.
Винний рис я без поспіху чищу
і вино на славу готую.
А достигне - відразу собі його наливаю.
Син мій, він ще маленький, отут-таки поруч зі мною, грає.
Він мені щось белькоче, а сказати іще не вміє.
І у цьому усьому, по правді, така відрада,
що уже мимоволі забулася розкіш шпильки...
І у далі далекі проводжаючи білі хмари,
я у роздумах про минуле… о, роздуми сі глибокі!