Куди йдемо, не знаємо,
Тому й не поспішаємо.
Що чинимо, не відаєм -
Не ті закони видано.
Їмо, п"ємо з отрутою,
"Хворіємо" валютою.
А хтось чуже загарбує,
Про совість і не згадує.
Тож більшість вже ошукана,
Кредитами обплутана.
Комусь, напевне, вигідно
Зробить державу бідною.
Та й нас уже поменшало...
Чи геноцид завершено?
Що ж дітям ми залишимо,
В історію запишемо?
Душа болить і крається,
На краще сподівається.
1995 рік
Дякую, пані Ганно, за Ваш коментар, у якому Ви підтвердили мої сумніви.Мені цікава була Ваша думка. Отаке життя наше.Нам залишається тільки сподіватися на краще. А таки ж воно повинно бути!
Рада, що Ви завітали до мене, що порозумілися у своїх помислах. Адже так хочеться, щоб найкращі сподівання здійснювались з Божою допомогою. Хай все-таки життя радує і сьогодні, і завтра!