Вмив личко Квітень, ходить по лужку,
Сплітає з анемон вінок землиці.
Над ним, на голубому ланцюжку,
Висить кулон - кулястий, жовтолиций,
Із золота гарячого увесь,
Блищить і сліпить Квітню очі сяйвом.
Кида своє «ку-ку!» зозуля десь.
І холод розуміє врешті – зайвий!
Жук виліз з-під зелених покривал.
Верба цвіте. Нарцис на всю розкрився.
Спішаться бджоли на квітковий бал,
Метелик над медункою схилився.
Радіє Квітень – зміни на лице,
Реформував погоду і природу!
І тішить думка, що зробив він це
З добра душі, не за винагороду.
Дякую.
