|
Осінній вечір …. сіра пелена - немов туман, в небі сховала зорі. Листя багряне, жовте, ледь зелене, потріпане і на пів сухе крутиться під дійством вітру. Часом пролітає наче в танці, чи скручується клубком, чи поодинці все ж припадає до землі, знаходить спокій.
Ото так і життя, думав Олег, вкотре уважно придивлявся до дороги. Та, щось зі спокоєм у мене ніяк не виходить. Весь час в напрузі, така професія...
Прохолодний вітер віяв у вікно, то злегка, то сильніше, розвіює пасму волосся, ніжить його. Трамвай набирав швидкість, згодом знову гальмує, перед кожною зупинкою попереджає пасажирів - оголошує назву. Уважно придивлявся в дзеркало, чи можна зачинити двері.
В місті комфортно, по алеях ліхтарі. Освітлення достатнє, видно, як кудись поспішають люди. Часом всміхнеться, як побачить, що цілуються пари. І знову вся увага на дорогу, і в салон. Два роки їздить одним маршрутом, людей багато, постійних пасажирів знає, особливо ввечері, коли робить останнє коло.
Ніколи не думав, що прийдеться переїхати із Сімферополя в Вінницю. Події на Майдані змусили це зробити, не зміг змінити погляд до своєї країни. Він іще зі школи нею жив, так любить Україну, читав твори Шевченка, Лесі Українки. Особливо любить читати книги - історичні, воєнної тематики.
На жаль, коли йому було п’ять років покинув батько. Переїхали в Ялту, відтоді наче й не було в хлопця батька, навіть ні разу не прислав аліменти.
З мамою в місті, з бабусею та дідусем - в приморському селі пройшло дитинство. Коли був молодшим, з дідом на човні виходив в море порибалити. Закінчив школу, поховали дідуся. Більше часу приділяв бабусі, був помічником , вона жила в приватному будинку, біля нього завжди треба чоловічої руки.
Після школи Олег вивчився на водія. Кілька місяців на машині возив товари в магазини, згодом мав дозвіл на перевезення пасажирів. На кожні вихідні в бабусі, в курортний сезон навіть прямо від неї їздив на роботу. Бабуся на той час брала на квартиру відпочивальників. Хлопця тягнуло до компанії. Молоді дівчата, хлопці, магнітофон, музика і все це біля моря, це був суцільний кайф. Присяде на пісок, задивиться на море, а хвилі піняться, стеляться, одна на одну, в полон забирає одна іншу. Відразу, наче якийсь біс у тіло вселився, здавалося перевернув би гори. Інколи таке було, що дівчата самі запрошували в кімнату. Молодий, в жилах кров кипіла, відчував себе жеребцем, але спокусам не піддавався. Правда, до того випадку, поки не зустрів двох подружок. Ох і засліпила очі Оксана, думав здуріє, згадував, як воно буває вперше, коли горить в душі вогонь і не можеш зупинитися. Часом вийде надвір хіть остудити, а море штормить, вітер б’є в обличчя, розвіє довге волосся, хотілося завити вовком. Дівчат було, що сказати, гріхів, як вже пізніше думав - мав занадто багато.
Можливо тому й до цих пір не одружився. То на заваді друзі, не хотів дорогу переходити, то його не хотіли. Здавалося, хлопець з виду непоганий, білявий, з синіми очима. Високий на зріст, міцненький горішок, так його називала бабуся. Та невдовзі, залишила їх. Бідкався хлопець, дуже любив її. Одна біда кажуть не ходить, в армію не взяли, захворіла мама. Через два роки її не стало, здолав рак. Йому тобі минуло двадцять два роки.
Дві тисячі чотирнадцятий рік увійде в історію. Майдан, розмови, що Росія прийде на допомогу кримчанам. Не розгубився, не вагаючись продав бабусин будинок. Продав квартиру,переїхав у Вінницю. Чому в це місто і сам не знав, він, якось одного разу, їздив з другом по роботі, в гості до його бабусі. Місто сподобалося, красиве, привабливе. Протікає річка Буг, любив бродити по берегу, насолоджуватися виблискуванням води, пейзажі, особливо з плакучими вербами.
Усе вдалося зробити все швидко. В міській раді запропонували роботу в автопарку, водієм трамваю. В гуртожитку дали кімнату. Навіть був трохи спантеличений, це ж треба, без проблем, тільки, погляди в його сторону і де хто дивувався, що виїхав з Криму. Згодом зрозумів, вірне рішення, адже Крим окупувала Росія. В гуртожитку довго не затримався, компанії, веселощі, вже не для нього. По відношенню до жінок, чи охолов, чи переїзд зупинив його. Не пройшло і чотирьох місяців купив двокімнатну квартиру, життя потекло спокійним, звичним руслом.
Пізній вечір… він вкотре, за звичаєм, зазирнув у салон, всього чотири пасажири. Обнявшись, сиділа молода пара, хлопець посміхається до дівчини, про щось емоційно розповідає. І чоловік, років п’ятдесяти, який мав на наступній зупинці зійти. Він його добре пам`ятає, часто возить. Неподалік від них, з букетом червоних троянд, сиділа жінка.
О, як багато квітів і без чоловіка, цікаво… та таке буває - подумав. Останній поворот, далі по прямій. Раптово засвітив в очі автомобіль, відразу загальмував, в метрах п`яти на колії стояли два автомобілі, декілька чоловік розмахували руками . Ось так тепер треба чекати, коли приїде ГАЇ - подумав, вже почув сирену.
Олег попередив пасажирів, що треба трохи зачекати, адже побитих авто не було, то ж все мало владнатися швидко.
Його ніби магнітом тягнуло подивитися на жінку з квітами. Стоп, зупинив себе, адже я її десь бачив. Де? Коли? Очі, ці очі і волосся каштанового кольору, щось знайоме, впевнився він, знову подивився на неї. Невже це Оксана? Очі забігали, немов шукали порятунку, відчув під серцем холод. Та ні, це напевно жінка дуже схожа на неї. Не пригадаю звідки вона була. Ото дурість, молодість все було по барабану. Пригадав той випадок, як у бабусі, відпочивали дві подруги. Як Оксана умовляла його, просила, щоб не чіпав, щоб пожалів - пошкодує потім. А він тоді від поцілунків наче оп`янів, домігся її. Вона ж наступного дня виїхала, поїхала раніше. Запекло в грудях, кинуло в жар - правду говорила, шкодує про те що сталося.
Сигнал автомобіля відволік від спогадів. Колію звільнили, заметушився, поїхав. На зупинці вийшов чоловік і дівчина з хлопцем.
То це вона, чи не вона ? Вкотре запитував себе Олег, чомусь не наважився знову зазирнути, немов боявся. Але ж така ж гарна, можливо й не вона . А якщо, познайомитися, саме кінець зміни, запропонувати провести додому. З квітами і сама - цікаво…
Оксана працювала в банку, після роботи накрила святковий стіл, адже в неї сьогодні день народження. Додому дуже рідко їздить трамваєм. То друзі машиною підвозять, то співробітники, інколи на маршрутному таксі. Після шампанського боліла голова, вирішила чим довше добереться додому, тим краще. Вдома на неї чекає донька, цей подарунок долі в молоді роки, що змінив її все життя.
Після того, як Оксана поїхала, зрозуміла - вагітна. Подружка радила, щоб дала знати йому та батьки хоча й сварилися, але згодом змирились. Батьки інтелігентні люди - викладачі в університеті. Щоб по під’їзду було менше розмов, в іншому мікрорайоні для неї купили двокімнатну квартиру. Оксана вирішила, що це на краще, адже батьки дали їй шанс самій вирішити, як жити далі. Від батьків мала фінансову підтримку, вони окрім роботи займаються репетиторством, давали уроки англійської мови.
Дівчинка народилася вчасно, Оксана дала їй ім`я – Оля. Вирішила хай буде три ім’я на «О». Можливо колись пробачить Олега, дасть знати, що в нього є дочка. Маленька народилася темненькою та з часом волосся почало світліти, оченята сині, красиві. Помітно підростала, все більше ставала схожа на Олега.
Олі було три роки, коли Оксана отримала диплом, вона навчалася на заочному відділені Вінницького торговельно-економічного коледжу. Відразу пішла працювати в банк, а доню водила в садочок.
На роботі, в основному колектив жіночий, подруга, з якою відпочивали на морі, поїхала в Київ. За особисте життя забувала, вільний час від роботи, приділяла доньці. Батьки онучку не бавили, інколи раз чи два рази на місяць, на якусь годину - дві приїдуть машиною, провідають і все. Жалілися, що не витримують капризування онучки, хоча Оксана не вважала дівчинку вередливою, ну хіба коли хворіє.
Не встигла оглянутися, як доня так швидко виросла, на обличчі від неї успадкувала красиву форму губ, все останнє від Олега.
Батьки інколи запитували її, чи не написала листа батькові дитини та вона тільки хитала головою. А в самої щеміло під серцем, не минуло відчуття образи. А донька підростає.
Надворі зима… напередодні Нового року, Оля сама наряджала ялинку. Вона навчається в сьомому класі, весело розповідала мамі, що в школі має бути новорічний вечір та про цікаві конкурси, які готують діти. Оксана прийшла з роботи, за цілий день роботи з клієнтами в голові, аж шуміло. Обперлася на підвіконня, задивлялася в засніжене, вечірнє місто. Повішені ліхтарі на стовпах, гойдалися від вітру, то світили на більшу частину тротуару, то на меншу. Сніг іскрився, то знову пропадав в пітьмі, наче заколисував. Смуток запав на душі - ось вже який Новий рік, а вона одна. Донечка , як квіточка розквітає, мабуть вже хлопці придивляються - навіяло в думках. Оля підійшла, обійняла за плечі,
- Мамо, а хто мій тато? Я вже майже виросла розкажи мені, що в дитинстві розповідала, то напевно байки, що поїхав на заробітки.
Вона поцілувала в щоку,
- Мамо, я все розумію, гадаю маю право знати.
Двома руками взяла за плечі, повернула до себе. У Оксани у очах смуток, на віях тремтіли сльози. Оля притулилася до неї,
- Тобі боляче, тоді може іншим разом, якось….
- Ні-ні, давай присядем.
Після розповіді, Оля, дивлячись в очі запитала,
- Мамо, а ти його кохала?
- Але ж тоді - іще сама цього не знала та коли народилася ти, ще так схожа на нього, з роками зрозуміла, що то було кохання. Чи я помилилася, чи доля все так повернула в моєму житті. Про тебе не наважилася йому написати. Ти пробач, мабуть неправильно поступила, не знаю чому довго тримала образу.
Час летів… дочка підросла, до цього питання не поверталися, адже Крим давно під окупацією.
Трамвай під`їжджав до останньої зупинки… Олег здалеку побачив напарника Миколу, який мав завтра виїхати на маршрут. Тішився думкою - от добре, він зможе трамвай відправити в депо, а я наважуся познайомитися. Тим паче на зупинці більше нікого немає.
- Ви останній пасажир і більше ніде нікого. Може я вам допоможу, такий великий букет іще й пакет. Напарник поїде в депо, а я вже вільний.
Вона зніяковіла та все ж вирішила прийняти пропозицію. Хоча в салоні не дуже світло та Олег помітив, як вона почервоніла.
Він взяв пакет, вона йшла за ним. Як годиться джентльмену, допоміг вийти з трамваю. Вона подала руку, відразу опустила очі, напевно від його погляду її кинуло в жар. Освітлення на зупинці погане та він зрозумів, що це вона. Йшли мовчки, він тішився, що не відмовила в його послузі. Біля п`ятиповерхового будинку, вона притишила ходу. А він, як хлопчисько, не наважився, щось сказати, чи запитати. Від хвилювання гупало серце, здавалося ось-ось вискочить. Ні, вона мене не впізнала - зробив висновки, адже скрізь напівтемрява. Треба зробити так, щоб потрапити під гарне освітлення, щоб нарешті подивилася на мене, а не опускала голову і не ховала очі. Сумні думки невизначеності копошаться в голові, як зробити краще, що буде далі? Хоч осінній вечір і прохолодний та йому здавалося, що він щойно виліз з лазні.
- О! Я вже прийшла. Дуже дякую, мій другий під`їзд. Далі я вже сама.
- Та ні, що ви! Ваші квіти, як витримають, шкода таку красу зламати. Чи у вас чоловік ревнивий, що боїтеся, щоб я до квартири провів? – запитав з опалу.
- Ну гаразд, в мене третій поверх, гадаю вас ненадовго затримаю,
- погодилася Оксана, поправляла квіти.
Швидко піднімаючись по сходах, не озираючись, вона перша зайшла в добре освітлений під’їзд. Зверху розмовляли, то голос хлопця, то дівчини, сміх. Підходячи до третього поверху Оксана пізнала голос доньки, зупинилася, не знала, що робити, чи йти вперед, чи подякувати і попрощатися.
- Щось не так?
Оля перша помітила маму на східцях, поруч з нею стояв юнак. Дівчина не розгубилася,
- О мамо! Ти не одна! Нарешті…. бачу і подарунки відразу принесли.
І вже до хлопця,
- Ти, Сергію йди, завтра в школі зустрінемося.
Хлопець привітався прошмигнув мимо них і, як півень поскакав донизу.
Олег шокований, наче закам`янів, ноги не слухалися, не зводив очей з дівчини. Невже це донька? Кров прилинула до обличчя. Не озираючись Оксана прямувала до дверей. А він чекав, що ж буде далі?
Усміхаючись, донька відчинила двері,
- Ну, то ж запрошуй гостя, в мене все готово, будемо святкувати.
Оксанин погляд пронизував доньку з ніг до голови. Не очікувала від неї такої витівки, розгублено подивилася на Олега. Їх погляди зустрілися, вона зблідла, ледь не впали квіти, все ж сказала,
- Заходь Олежку, навіть не могла подумати, що це ти міг бути. Трохи змінився, але ж скрізь напівтемрява, відразу не впізнала.
Оля підлила квіти, крутнула головою, про себе,- Оце дивина, татусь знайшовся.
В небі моргав мінливий місяць, де-не-де видніються зорі. Прохолода освіжила Олега, коли вийшов з під`їзду. Дві години розмов - пролетіли швидко. Спочатку годину тет-а-тет, потім разом, майже мовчки пили чай. Для дівчини, в її віці, це було сюрпризом, щоб так, зустрілися майже рідні люди. Спочатку вона сиділа в своїй кімнаті, дала час побути їм наодинці, розуміла, мама йому вибачить, напевно тому, що сама так хотіла. Заспокоювала себе, якби мав сім`ю, то не прийшов би і де вони зустрілися?
У гарному настрої, він задер голову догори, зазирнув на балкон. Оксана і донька проводжали поглядом.
- Доню, все буде добре, він взяв номер телефону, завтра подзвонить, скаже в який час прийде, будемо чекати.
- Мамо, гадаю не буде хлопчиськом, побачення, поцілунки. Буде з нами жити? Чи в нього є сім`я?
- Ні сонечко, його сім`я це ми. Тож тепер маєш батька.
Легенький вітер розвівав волосся, йому здавалося летить на крилах.
Весь час думки - от доля, пригадав, як Оксана розповідала про імена. Це ж треба три «О» - тепер сім`я! Душа раділа, що вогонь кохання, ще жеврів, не згасав скільки років, надіявся, що знову розгориться полум’я кохання.
Грудень 2017 р
ID:
769544
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.01.2018 09:16:50
© дата внесення змiн: 02.07.2025 06:21:29
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже гарно написали !
