Язик обростає гілками кісток.
Я – заціпеніле дерево,
Тільки коріння шириться ризомою,
А жага струменить кров’ю весни,
Про це говорять віщі сни.
Про це співає далечінь,
Її ти бачиш крізь тьму туманів
Ув оці ближнього,
Що не говорить,
А мовчить німотою зіниць.
І я падаю ниць
У товщу рік.
Це спосіб втеч,
Та, падаючи, згадую,
Що я не вмію плавати.
