Мінами зорана в полі рілля -
Ось така українська сьогодні земля.
Скроплена кров'ю вірних синів,
У кущах всюди чути галдіння сичів,
Бо тпашина ота відчуває біду,
І плаче, й сміється, немов сатану
Кличе у ніч, на прокляту війну,
Жахіттям дихне - а в чоло сивину.
Аж кров похолола від сміху того.
Чого ж ти кричиш, ну чого ти, чого?
О Матінко Божа, на захист прийди,
Синочків-соколиків ти захисти,
Бо їх же чекають дружини і діти.
Ой рано...так рано коханим сивіти.
А діточки хочуть батьківської ласки,
І захисту, й миру, чарівної казки,
І щастя простого, тепла, і добра,
Щоб батько був поруч і мама жива.
Щемно...Душа болить за синочків.
.
