У поета багато нащадків – це його вірші. Деякі з них стають щасливими, бо їх читають, цитують, вчать напам’ять. Інші залишаються без уваги і змушені скніти в забутті, а деякі взагалі з’являються на світ мертвонародженими.
Чимало віршів народжуються в юності від великого кохання, але, як це часто буває і в житті, батьки їх покидають, щоб звільнитися від обов’язку і далі пізнавати світ. Ранні твори, як і ранні стосунки, рідко бувають вдалими…
Митець схожий на плодове дерево – він дарує світу багато яблук-віршів. Найкращі із них охоче смакують люди, та їх смаки не завжди співпадають із особливостями сорту. Часто щедрі урожаї приречені осипатися та зігнити на землі, і хоч яблуня цвіте щовесни, її труди залишаються не оціненими і марними.
Чи варто приводити у світ нащадків, у долі яких ти не впевнений? На це питання не можна відповісти однозначно. Кажуть, щоб писати вірші, треба мати талант. Але знадобляться неабиякі зусилля, щоб його огранити. А це означає, різати по живому. Це означає вбивати свої вірші, викидати, знищувати все непотрібне, приносити в жертву одних, щоб із попелу могли постати інші, кращі та достойніші.
У поета багато дітей, та він самотній. Адже всі вони йому не належать. Вірші летять у світ, щоб радувати і захоплювати, милувати і дратувати. Вони не повернуться до свого батька, щоб утішити його в старості, а якщо й заглядаються інколи додому, то лиш для того, щоб принести печать і розчарування.
Покликання поета – творити, але і він сам звичайнісіньке творіння природи. Він змушений жити за її законами, жорстокими і абсурдними. Поети схожі на дерева. Одні – це дерева пізнання добра і зла, інші – вічнозелені лаври, ще інші – просто тріпотливі тополі, що шепочуть тривожні молитви безмежному небу.
Поети – дерева, і всіх колись зрубає людська байдужість або уб’є невблаганний час. І лише вірші – крихітні насінини – зможуть прорости в серцях людей, щоб знову розбурхати любов і ненависть, щастя і тугу, гіркий відчай і жагу до життя. Вірші переживають своїх батьків, але стають невидимими і безтілесними, і в такій подобі зливаються у вічний круговорот Всесвіту.
