Ну от і все.
Весільні калачі
зачерствіли… і вже немає страху.
Палає осінь в мене на плечі…
Я відпускаю
свою білу птаху…
Не треба сліз…
Хай відлетить вночі
під погляди розгублено - відверті.
Палає осінь в мене на плечі…
Не треба смутку…
там – немає смерті…
Ну от і все…
Згортається буденність…
(сьогодні... тут... прощається вона…)
А до моєї зірки – незбагненність…
А до моєї зірки……….
………………… глибина…………
Сильно сказано, відверто і може навіть з присмаком трагічної дещо дійсності, невідворотної, хоча і минущої... Земні переживання. Прикіпаємо до земного... Про це у Бхагаватгіті неповторно в притчах бесідах... Наталі.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
прикипаємо до земного...бо наразі земні...така наша місія,Менестрелю.Щиро дякую Вам за небайдужість ...(і,обіцяю почитати оцю книгу при можливості)