Наскільки я любив, для неї вірив,
рівно настільки ж, вона мені ні…
Серце у грудях ношу наче гирю,
слова її - камінь в шикарнім вбранні…
Не знав, що так пам'ять може боліти,
настільки жорстокі у звички мечі...
У душу так легко встромила кігті,
час мов безсилий тут і лікарі…
Весна білоцвітом сипле й дощами,
звичні маршрути всі, ями доріг…
Я беріг все, що лишилось між нами,
відпускаю тебе…. у ніч душі крик…
