У борні за виживання
З покон віку все живе,
Перемога й вимирання
В часі тріскою спливе,
Залишаються на згадку
Скам`яніли кістяки,
Хтось натрапить й для порядку
Всім покаже залюбки.
Намалює динозаврів,
Саблезубих хижаків,
Начіпля на себе лаврів,
Наскликає диваків
І розкаже їм причини
Вимирання звірини,
Сам одної злої днини
Піде бачить вічні сни.
Через сорок тисяч років
Хтось кістяк його знайде
Й розглядатиме аж поки
Дисертацію складе.
Тут, напише, жили люди,
Це білкові хижаки,
Їх було багацько всюди,
Як показують кістки.
Бачим голову маленьку,
Мали трішечки мізків,
Вдачу дивну і сумненьку
Серед тисячі світів.
Все вони білкове з`їли,
Знищили рослинний світ,
Мабуть, вимерти схотіли,
Зготувати нам обід.
Ми сюди як приземлились
Їх ніде вже не було,
Ми ж із кремнію творились,
То ж пісочок нам не зло.
Людство славно потрудилось –
На Землі одні піски,
Нам їдальня тут відкрилась,
Ми ж добрячі їдоки.
І приступить готувати
Їжу всяку із піску,
Кістяки людські жувати
У кремінному соку.
Кажуть їх вже зустрічали
У пустелі в наший час,
Як камінчик відбивали
Той кривився кожен раз.
16.10.05.
