А навіть якщо
Душа моя
Стане прірвою
Темною й глибокою
Й жити значить
Те саме що падати
То й тоді
Одягну сорочку
З квітками вишитими
З льну білого
Відкрию двері
Моєї пагоди
І зроблю ще один
Крок униз
По цих сходах
Колись-таки
Вони закінчаться
Й мені цього
Вистачить
