Насміхається дитина, сміхом їй лиш притаманним,
З іншої, мовляв, вона там, щось не зовсім зрозуміла.
Непомітно виростає циніком самокоханим,
Як не стріне, не дай Боже, мудрості, яка б навчила.
Мудрість та живе у кожній ситуації життєвій,
У батьках, у вчителях, та й випадкових перестрічних.
Хоч яким розумним будеш - то пусте, і несуттєве,
Коли серцем не обіймеш крихту мудростей тих вічних.
Мудрість - це любов до ближніх, від батьків - і до билинки,
Десять Заповідей Божих, і бажання їх триматись.
Мудрість - то себе віддати, до останньої краплинки,
На служіння справедливості й добру: іти, і не здаватись!
Справжня мудрість - то не розум, зі своїм логічним кредо,
Що заводить в лабіринти завжди нас, чимраз складніші.
Справжня мудрість - осяйна, як блискавиця в яснім небі,
Озаріння, що проходить серцем, краще вже, коли раніше.
А дитина вивчила, то скільки два на два - чотири,
І сміється з іншої: ти ба", тупа, їй не дається.
То навіщо шкодувати - дарма, як їй пояснили,
Інші діти - чи набили, хай мудрішає, та з інших не сміється...
весна 2004р.
ID:
49343
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 30.11.2007 16:22:22
© дата внесення змiн: 30.11.2007 16:22:22
автор: Микола Шевченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
