Ми зроду піднімаємо мистецтво.
Від конкурсів звихнувся патріот.
От тільки в силу звичного плебейства
попсу і спам розжовує народ.
Під дулом пришибеєвських інструкцій
дух нації приспали назавжди.
У заводях абстракцій і деструкцій
все шмаровидло фракцій і корупцій
спливає в зоні бруду і біди.
Утоплеників мало: фіфті-фіфті.
Та й ті, хто сплив, кричать, як на пожар:
– Нам зрушить весь бардак на цьому світі
не Архімед, а наш пацан, завгар!
Бо ми – ніщо. Не треба нам героїв.
І геніїв ніколи не було.
Один Хмельницький – он чого накоїв!
Один Мазепа , а усім – на зло.
І поки заправлятиме престольна,
«понятія» в нас будуть за закон.
Івана конвертуємо в Лінкольна,
а Лесю проінфлює Вашингтон.
Не треба вже анексій, контрибуцій.
Ми все братам здаємо без війни.
У нас під вишиванкою вони.
А ми стійкіші, ніж Сцевола Муцій*.
В нас є значні здобутки революцій –
у шароварах гейкають пани.
В нас бренд і кейф від чарки та цигарки,
балдіємо від нецензурних слів…
…Заслинившись, не перетопчеш гнів,
що за рахунок втоптаних прошарків
аж роздуває туші упирів.
Невігластво регоче. Підле звірство
Горгоною чатує кожну мить.
Клінічний розріз верхотур суспільства,
як сіль на рану, кожному ятрить.
В ковбані жити – всім непереливки.
Роззявиш рот, залишать без трусів.
Само собою – більше їсть велике,
зазвичай, щуки – жирних карасів.
І в с е т о т е – за долари і гривни:
червона піна, бульбашки пливуть…
Понад водою дуже гарно видно,
що хижаки поняттями живуть.
І все це без нарацій та конклюзій**.
Народ горланить гімни ковбасі,
вдивляючись в майбутнє без ілюзій,
де оптика, настроєна в Союзі,
всіх нанизала на одній осі.
Із круговерті рокової долі
є вихід – в круг,
у іншу рокову,
щоб знову, обезсилівши на волі,
не смі́ти опустити булаву
на безголов’я наше
на престолі.
* – Патріот, який терпів муки, впустивши собі за пазуху голодну лисицю.
** – Головні і обов’язкові частини історичної правди(за Л. Костенко).
